Третій | |
| Оригинальное название: | Третий |
| Автор: | Comma, пер.: Gabrielle Delacour |
| Бета: | R1312 |
| Рейтинг: | G |
| Пейринг: | |
| Жанр: | Drama |
| Отказ: | автора: ні на що не претендую. Ні на лаври Ролінґ, ані на лаври Террі Гудкайнда. |
| Аннотация: | |
| Комментарии: | |
| Каталог: | нет |
| Предупреждения: | нет |
| Статус: | Закончен |
| Выложен: | 2005-04-01 00:00:00 |
| просмотреть/оставить комментарии | |
|
Перше правило чарівника, як відомо, ніяк не стосується чарівництва. Воно каже, що люди бачать те, що хочуть бачити. Або те, чого бояться, але зараз мова не про те.
Звичайно, жодних правил він для себе не формулював. Принаймні тоді. Він не крав цукерок з верхньої полиці. Тітка ж ясно сказала, що цукерки з полиці брати не можна. Він і не брав. Він просто сказав кузенові, де вони лежать. А трохи раніше – притяг із сусідньої кімнати високий табурет і залишив його попід стінкою. Трохи осторонь, проте на виду. А коли слоїк з цукерками впав і розбився... ну хто там їх рахував, ці цукерки, га? І взагалі, адже про цукерки на підлозі ніхто нічого не казав... Кузену перепало. А він засвоїв, що чужими руками діяти безпечніше. Було йому тоді майже сім. *** Сортувальний Капелюх без вагань відправив його у Слизерин. Мабуть, Капелюх один у всій школі бачив його наскрізь. Добре, що він ні з ким не розмовляє сам по собі. У Гоґвортсі він швидко зорієнтувався – і передовсім знайшов собі двох приятелів, чиїми руками він відтепер мав вигортати жар. Нерозлучна трійця: Малфой та два амбали позаду. Вони никали по всій школі, ганяли на кухню до ельфів за тістечками, до Забороненого лісу за розрив-травою, у Гоґсмід за бомбами та жуйкою... А бали знімали з кого завгодно, лише не з них. Обрана машкара виявилася зручною, і він ретельно підтримував її – починаючи від зовнішності і завершуючи репутацією. Гострий розум і чіпка пам’ять дозволяли не витрачати багато часу на уроки, він без зусиль засвоював матеріал та отримував на іспитах потрібні (не найвищі, але потрібні) оцінки. У вільний час він вивчав свій улюблений предмет – людей. Він прислухався, придивлявся, запам’ятовував і – використовував. Професор Кройбі нізащо не зізнався б собі, що відпустив хлопця без покарання лише тому, що той нагадав йому загиблого нещодавно сина. Сина, чия колдографія стояла на столі в його кабінеті. Професор Барнелл ніяк не міг позбутися враження, що кожного разу, спілкуючись із хлопчиком, він розмовляє з власним двійником. Якось само виходило, що трійця найбільших відчайдухів Слизерину практично ніколи не отримувала стягнень і не відбирала у факультета балів. На третьому курсі, коли його (звичайно з приятелями) взяли до квідичної команди, він почав замислюватися над речами серйознішими, ніж шкільні витівки. *** На п’ятому курсі він дізнався про Темного лорда – і зрозумів, що це його шанс. Пару місяців він вираховував різноманітні комбінації, переривав ночами заборонену секцію та старі шкільні архіви у пошуках потрібних відомостей і, зрештою, зробив ставку. Невдовзі по Різдві Малфой & Со прийшли до Волдеморта, а влітку вже отримали мітки. Це була його ідея – почати підшукувати соратників серед молодших школярів. У нього не було комплексів, властивих багатьом його одноліткам, які вважали молодших хлопців „малечею”. Він прекрасно розумів, що навіть різниця у п’ять-шість років, така помітна зараз, за десять років сильно зітреться, а за двадцять – зовсім зникне. Він ретельно відбирав кандидатів – здебільшого, звичайно, із слизеринців: до них легше було дістатися. Замкнені самітники, зневажені, знехтувані, вони приходили до Лорда, де отримували увагу, співчуття, належну оцінку – те, чого їм так не вистачало все життя. Лорд був задоволений, перебуваючи в певності, що блискуча ідея належала йому. На сьомому курсі він не міг не звернути уваги на цього першачка. Худий, неохайний, із зляканим поглядом, який швидко став зацькованим. Слинявчика неполюбляли свої та чорно цькували гриффіндорці. Він побачив у хлопчикові те, чого не помітили ні однокурсники, ані викладачі, яких вводили в оману непоказна зовнішність та надмірна нервозність. Слинявчик був розумним, гнучким, наполегливим, працьовитим. Він був гарної (не красивої, але гарної) статури і сповна міг компенсувати спритністю брак м’язів – потрібен був лише стимул... Декілька слів, кинутих мимохідь, залишена на столі книга, зіжмаканий аркушик з нерозбірливими карлючками (звичайно, почерк був не його) – і незабаром хлопець вже годинами пропадав у лабораторії та бив по гриффіндорських шибениках свіжовивченими прокляттями. Через шість років Лордові знадобиться добрий майстер зілля. А йому самому, можливо, партнер... Він не залишав своїх підопічних і після школи, із задовленням спостерігаючи, як вони приєднуються до Ліги. „Жерці Смерті” – звучна назва. Звичайно, ідея Лорда, звичайно, хто б сумнівався... Ейвері, Макнейр, Лестранж з приятелькою (тоді ще приятелькою, а дістати абортивне зілля в ті часи було ой як нелегко), Блек, Петтігру... Невдахи, тюхтії, сірі миші... Аутсайдери. Для всіх, окрім Ліги. І, нарешті, Снейп. Він витягся, став ще худішим та жилавішим. У рухах з’явилася плавність, в голосі – впевненість. Так, він не помилився, зробивши цю ставку. Снейп виявився просто знахідкою: вправний майстер зілля, непоганий боєць... До того ж розумний. Можливо, навіть надто розумний для своїх вісімнадцяти... Декілька разів він ловив на собі пильний погляд темних очей, від якого ставало моторошно. Пізніше ці погляди зникли. А може, Слинявчик навчився їх приховувати – хто зна... *** Три роки потому Лорда було знищено. Великий і Всемогутній виявився не надто вже й усемогутнім. Мабуть, саме тоді приховані думки та неясні ідеї почали формулюватися в чіткій план. „Відмазати” себе й приятелів від суду було неважкою справою. Він заліг на дні та зайнявся вихованням спадкоємця. Тямущий хлопчина швидко перейняв його методи – і так само швидко засвоїв, що з батьком жартувати не варто. Одинадцять років потому в Гоґвортсі знову з’явилася трійця „Малфой, Кребб та Гойл”. Історія повторюється двічі. Про Албанію він знав з самого початку. Відправити туди заїку „білченя” було неважко. Розрахунок виправдався: Лорд не пропустив можливості повернутися. Ще кілька років – і Лігу було відроджено. І знову – Снейп... Після першого Поклику він було подумав, що Слинявчик злякався. Але пізніше неслух з’явився біля ніг Лорда, отримав належне покарання і знову вступив у Лігу. В душі росло занепокоєння. Колись він сам спрямував хлопця в слушний бік. Колись він розраховував зробити його партнером. Тепер він зрозумів, що боїться... Раніше він не боявся нікого. Стерігся батька і вчителів у дитинстві, дотримував заходи безпеки з Лордом, якого розглядав скоріше як небезпечного хижака, ніж як рівного собі. Але не боявся. А зараз... Що Снейп – зрадник, він зрозумів надто пізно. Він знав, що в їхніх лавах є агент Дамблдора, але не припускав, що зіллєвар буде працювати на когось іншого, крім себе самого. Здається, у маґлівській психології це називається „проекція” – коли судиш про інших по собі.... Другим ударом стала поведінка сина, який явно схилявся на бік Дамблдора – і, здається, не без допомоги свого декана... Шкода було вбивати хлопчака, але той міг його видати... Положення ставало все напруженішим, і він приготувався до рішучого гамбіту. Скормити Золотому Хлопчику Лорда – він давно це планував. І знав, хто посяде звільнене місце. Остання битва, суд... Все йшло, як він і задумав. На смерть одного приятеля та арешт другого він не звернув пильної уваги: вони більше не були йому потрібні. Сам він відбувся шістьма місяцями попереднього ув’язнення, доки кращі (не найвідоміші, але кращі) адвокати магічної Великобританії доводили його невинність. Власне, він же рідко вбивав сам. Навіщо? Його приятелі із задоволенням робили брудну роботу за нього – їм це подобалось. А люди.. люди бачать те, що хочуть бачити. Після суду він відправився в заздалегідь підготовлений сховок. Змінити зовнішність, перемінити ім’я, зникнути на декілька років... А потім відновити старі зв’язки та налагодити нові. Третій Темний Лорд не повторить помилок перших двох. Третій раз, як відомо, чарівний... *** Немолодий кремезний чоловік у шортах та жовтогарячій футболці приязно привітався із сусідом, що мив машину перед гаражем, та повернув до будинку, де жив уже другий рік. Ранкова пробіжка – найкращий засіб підтримати форму та нагуляти апетит перед сніданком. Він попрямував до душу, на ходу стягаючи футболку, і довго пирхав та форкав під крижаними струмками. Розтерся рушником до червоного, накинув халат, вийшов з ванної... й зустрівся поглядом з худим високим брюнетом, що чекав на нього, притулившись до стіни. – Северусе? Оце так зу.... – Petrificus Totalus. *** 26 вересня 2002 року Джейсона Мередита Кребба було присуджено до цілунку дементора. Три дні потому вирок було виконано. |
| "Сказки, рассказанные перед сном профессором Зельеварения Северусом Снейпом" |